Хто насправді знищує Ікони Революції

Автор: 
Кандидат філософських наук, експерт ГО «Слово і Діло»

     На жаль, у “гібрідних” умовах нинішньої України будь-яку ситуацію доводиться оцінювати у морально-етичний та правовій площині. Причому, часто-густо громадська думка, а точніше, ті, хто її формують, роблять вигляд, що не розуміють принципіальної різниці між морально-етичною та правовою оцінкою ситуації.

     Крім того, у якому б із зазначених аспектів ми не аналізували ситуацію, ніколи не варто скидати з рахунку давню як світ істину: “про що б не йшла розмова, насправді, вона завжди йде про гроші”. Себто, навіть якщо матеріальний інтерес не лежить безпосередньо на поверхні конфлікту, це не означає, що його нема. Тим більше, не можна ігнорувати спокусу “сильних світу цього” вичавити з будь-якої ситуації максимум політичних, прогандистських чи ідеологічних дивідентів для себе.

     З огляду на це, нікого не повинно дивувати, що останнім часом “конфлікти” спалахують і протікають не стільки у правовому річіщі, скільки в інформаційному. 

     Все зазначене вище повною мірою стосується і  “конфлікту”, який спалахнув навколо знищення графіті на стінах магазину “Емпоріум”.

     Аналізуючи ситуацію зі знищенням графіті на стінах магазину «Емпоріум», можна сказати, що з естетичної точки зору вони могли комусь подобатись, а комусь – ні. Але художню чи мистецьку значущість повинні виизначати фахівці – мистецтвознавці, використовуючи відповідні процедури. Втім і тут, не варто забувати,що в історії часто трапляється, коли сучасники не помічають та не відзначають належним чином твори, які нащадки пізніше визнають як шедеври. Тож сперечатися щодо художньої чи мистецької цінності графіті справа невдячна і малоперспективна – понадто якщо ця суперечка ведеться не поміж фахівців, а в інформаційному полі за принципом “сам дурень”, а тим більше коли замість аргументів використовують бейсбольні біти.

     Крім того, не треба підмінювати художню чи мистецьку значущість об’єкту з його ідеологічним наповненням чи історичню цінністю. І тим  більше, не варто ставити знак рівняння між ідеологічним наповленням та історичною цінністю. На превеликий жаль, в Україні досі живі постсовкові рудементи тоталітарного режиму, для якого ІДЕОЛОГІЯ – понад усе, а відповідно можна руйнувати ідеологічно неправильні об’єкти, спалювати ідеологічно неправильні книжки, розстрілювати ідеологічно неправильних громадян, які мають нахабство думати інакше, ніж наказує панівний дискурс. 

     Втім це предмет іншої дискусії. 

     Як би там не було, але требанаголосити, що в Україні діє законодавство, яке регулює сферу охорони культурно-історичної спадщини. У даному випадку хотілося б зауважити, що чи не кожен день в Україні знищуються як рухомі, так і нерухомі культурні пам’ятки; розкрадаються фонди музеїв; архітектурні пам’ятки свідомо доводяться до жахливого стану і самі по собі розвалюються, щоб звільнити місця під новобудови. І відбувається це у більшості випадків тишком-нишком, без особливого  розголосу, особливо коли йдеться про пам’ятки місцевого значення. І щиро кажучи, не пригадую бодай одного випадку, коли б винуватців у порушенні законодавства у сфері охорони культурно-історичної спадщини пригтягли б до відповідальності, а тим більше покарали. Між іншим, може хтось у курсі: як там ситуація із вулицею стародавнього Києва, знайденою на Поштовій площі... Бетоном вже залили? В смислі, законсервували?

     Але знову ж таки, питання жалюгідного стану охорони культурно-історичної спадщини в Україні – це також предмет іншої серйозної розмови. 

     Стосовно ж знищеного графіті хотілося б отримати офіційні відповіді бодай від видатного генетика і за сумісництвом міністра культури - пана Ніщука: чи перебували під охороною держави зазначені малюнки, чи були відповідні документи, чи укладені необхідні у даному випадку охоронні угоди. Натомість, замість конкретних відповідей лунають пафосні промови, які до болю нагадують ситуацію із перепохованням Олександра Олеся та безліч інших ситуацій коли уповноважені державні органи, передусім Мінкультури, робили щось вже навздогін, як то кажуть “у свинячий голос”. 

     Якщо виявиться, що зазначені графіті не були об’єктом, який перебуває під охороною держави, тоді всі питання відповідно до Є.Ніщука, В.Вятровича, В.Кириленка.Що вони зробили, або не зробили і чому, для того, аби зазначені об’єкти матеріальної культури опинилися під захистом держави? 

     Якщо зазначені графіті були об’єктом, на якій розповсюджуються відповідні норми чинного законодавства у сфері охорони культурно-історичної спадщини, а відповідно є склад злочину, тоді уповноважені органи повинні порушувати кримінальну справу, проводити слідство, встановлювати винуватців і у судовому порядку домагатися покарання. 

     Але наголошую, це повинні робити лише упоноважені органи і лише у спосіб, встановлений чинним законодавством. Причому лише тоді, коли буде встановлено, що графіті перебувати під охороною законодавства.

     Між іншим, а чому ми не припускаємо, що в цій ситуації присутній бізнес-конфлікт? Наприклад, різні суб’єкти господарювання з’ясовували стосунки, використовуючи таку провокацію. Особливо цікаво, що орендодавцем виступає академічна установа зі структури НАН України. І було б дуже цікаво дізнатися за якою ціною здавалися площі академічної установи в оренду комерційній структурі. У самому серці столиці. Є підозра, що ціна оренди та її відмінність від ринкових розцінок може здивувати...

     Але аби довести чи спростувати будь-яку версію, потрібно проводити розслідування. РОЗСЛІДУВАННЯ, а не цькування чи примітивний самопіар на обуренні суспільства.

     Натомість бачимо діаметрально протилежну ситуацію. 

     На жаль, незаконність дій тих, хто знищив графіті не настільки очевидна як незаконність дій “активістів”, які чомусь вирішили взяти на себе зухвалість підмінити собою і правоохоронні, і судові органи органи одночасно. Цілком очевидно, що дії так званих “активістів” мають ознаки хуліганських дій, у результаті яких було пошкоджено майно. Чи “активітам” це дозволено? В смислі все дозволено. Ні? На них також розповсюджується закон? Тоді вони мають відповідати перед законом за скоєне безвідносно до мотивів їхніх діянь. 

     І насамкінець, зраджують “ідеали Майдану” і плюють на пам’ять героїв “Небесної сотні” не стільки ті, хто зафарбовує малюнки на стінах, скільки ті, хто, дорвавшись до влади на хвилі Революції Гідності, непогано припакувався елітною нерухомістю та кешем і, ховаючись за пафосною псевдопатріотичною риторикою, своєю діяльністю щоднязраджують ті  самі ідеали, за які люди загинули на Майдані. І одним з таких ідеалів однозначно є ЗАКОННІСТЬ, до втілення якої ми так і не наблизилися за весь той час, що сплинув від тоді, як на вул. Грушевського з’явилися, знищені кілька днів тому “Ікони Революції”. 

 Думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст цієї публікації. 

Поділіться:

ЧП.INFO онлайн

Телеканал ЧП.INFO онлайн

Думка екcперта

Володимир Пилипенко
Представник України у Венеційській комісії, правник
11.09.2017
Валентин Гладких
Кандидат філософських наук, експерт ГО «Слово і Діло»
06.09.2017
Тарас Чорновіл
Народний депутат України 4-х скликань
05.09.2017
RSS-матеріал

Опитування

Чи підтримуєте ви те, що нацгвардійцям хочуть дозволити стріляти в протестувальників, якщо вони скорочують мінімальну відстань до силовиків?

Варіанти