ПОДІЇ

Слобожанці піднялись на оборону свого краю! Населення старовинної Слобожанщини воює за свою землю та руйнує численні міфи російської пропаганди. Ми об’їхали величезну кількість позицій, проте всюди говорять одне і теж: «Ми – з Харкова, ми захистимо нашу землю».

З гвардійцем з позивним Бояр ми познайомилися біля вогневої точки. Він спостерігав за своїм сектором, був зосередженим та говорив мало, але випромінював спокій та впевненість. За майже місяць війни він встиг адаптуватися і звикнути до нових життєвих обставин.

«Мені зателефонували 25 лютого. До цього не служив, просто стояв на обліку. Можна сказати: сам прийшов. Це було моїм рішенням», – підкреслив Бояр.

Зустріти в окопах депутата міської чи обласної ради сьогодні теж не є проблемою. Вони служать на рівні з іншими бійцями без жодних виключень. Мобілізувались, не чекаючи на виклик до військкомату.

"Мене звати Ревчук Артем. Я чинний депутат Харківської міської ради, патріотично налаштована людина, громадянин. Я не міг стояти осторонь тих подій, які відбуваються у нашій країні. Вже з перших годин російського вторгнення я став до лав Національної гвардії України. Відразу потрапив на передову. З першого дня у нас були обстріли ГРАДами, і ми бачили спалену ворожу техніку. Я вважаю, що кожен чоловік, здатний тримати зброю у руках, має йти до Збройних сил України чи Національної гвардії, або допомагати забезпечувати бійців", – впевнений гвардієць Артем Ревчук. Він наполіг на тому, щоб його ім’я та прізвище прозвучали у нашому матеріалі без змін. – "Я – публічна особа, і хочу, щоб мій приклад надихав інших ставати на захист своєї землі!"

«Моя війна почалася вранці 24-го лютого. Коли почалися перші вибухи, я спочатку я не міг зрозуміти, що відбувається, не міг у все це повірити. Але залишатися осторонь у такий важкий час для країни я не міг. Після цього я потрапив на першу лінію оборони, – поділився кремезний та спокійний підприємець «Рижик». Працював у сфері будівництва. Свій позивний він отримав за колір волосся. Тепер засвоює бойовий досвід. – Я – син військового. Двадцять років життя провів у Білорусі. Ще двадцять років прожив в Україні. Ось чому я тут! Ми маємо захистити свою Батьківщину! Я дзвонив величезній кількості знайомих у Білорусі. І казав, що, мабуть, у 1941 році у фашистів була підтримка місцевого населення, навіть, більшою, ніж у російської армії тут і зараз. Їм має бути дуже соромно за це»

Кожна позиція сьогодні – ніби зріз всього українського соціуму, який захищається. Всі ці люди – підприємці, інтелігенція, працівники заводів, представники органів самоврядування, різних конфесій та національностей – добровольці. Саме так вони себе ідентифікують. Категорії «резервіст» чи «мобілізований» у їхньому словнику майже відсутні, хоча саме так визначає їхній офіційний статус національне законодавство.

А ще вони, всі як один, пояснюють, що прийшли на війну, бо їх покликало власне серце, а не примус, і все, чого вони прагнуть – зупинити наругу російських загарбників над нашою Батьківщиною.

За матеріалами МВС України