ПОДІЇ

 У воїнів 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців Назара, Андрія та Романа один позивний на трьох – «Пікап»

«Маленьке уточнення: вони, одружені - «Пікапи», а я, холостий - «Пікапер», – серйозно зауважує Назар. Усі вибухають реготом.

Колективному позивному усього кілька тижнів – його хлопці отримали, коли на волонтерському пікапі приїхали з Івано-Франківська. А от їх міцній дружбі вже багато років. 2015 року разом пішли воювати на Донбас. Повістка спочатку прийшла Андрієві. Вже наступного дня у військкоматі з’явився Роман, наполіг, щоб його відправили служити разом із другом. Потім до них приєднався і Назар. Повернувшись додому, не втратили зв’язок, хоча життя і розкидало друзів. Назара початок повномасштабного вторгнення застав, наприклад, у Німеччині.

– Я за освітою – дизайнер інтер’єрів. Після АТО кілька років жив у Португалії, займався декором. Потім повернувся до України, відкрив свою справу: гіпсові 3D-панелі, арт-бетон, художня штукатурка, барельєфи, навіть пробував виготовляти меблі. Коротше, любе рябе! Вирішив розширяти бізнес, поїхав до Німеччини. 24 лютого ввечері дізнався про напад росії. 25-го я вже був в Україні, де на мене чекали мої побратими. Пікапом ми приїхали з Івано-Франківська до місця дислокації підрозділу, – розповідає Назар.

Вагань – йти воювати чи ні – не було.

– Я дружині, яка побивалася, пояснив так: ти маєш юних братів. Якщо не піду я, Назар, Андрій, інші «стріляні», то підуть вони, – говорить Роман. – Ми, на відміну від них, маємо бойовий досвід. Так, багато що забулося, відійшло на задній план. А от коли 6 березня у Мощуні ми потрапили під сильний обстріл, всі навички враз згадалися. Крім того, з’явився новий досвід. Бо наскільки жорсткого зіткнення я на Сході не бачив.

Пліч-о-пліч друзі пройшли тяжкі бої за Мощун.

– Дали один одному обіцянку: після перемоги відбудуємо капличку, яку вщент знищили кацапи, – говорить Андрій. – В пам'ять про те, що тут відбувалося, та побратимів, які тут полягли.

Головнокомандувач ЗС України