Сьогодні захисту не потребує ані російська, ані українська, ані угорські, ані жодні інші мови. Потребують захисту саме носії цих мов. Саме питання прав людини мають ставати в корні будь-якого державного рішення. Сьогодні біль 15 млн. громадян України визнають рідною мовою, мову національних меншин. Виходячи з цього ми і маємо будувати державну політику.
Крім того, потрібно враховувати реакцію міжнародно спільноти, Європейського Союзу, НАТО, сусідніх країн, які також негативно оцінюють наші мовні ініціативі. Мені здається, що це питання не на часі. Воно є інформаційним симулянтом, штучним питанням, адже статус державної мови вирішено ще у 1989 року і з того часу українська є єдиною державною мовою України.
Взагалі закон не спрямований на захист української, а спрямований на витіснення інших мов з публічного вжитку. Це не правильно, це робить нашу країну слабшою, це не сприятиме розвитку української мови. Ми маємо дбати про те, щоб українців ставало більше, вони жили краще, а потім виносити на порядок денний гуманітарні питання, які сьогодні створюють більше конфліктів, ніж переваг нашому суспільству.
