Що таке свобода пересування? Чому вона не абсолютна і хто має право її законно обмежувати? На які дії в умовах карантину мають право місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування? Як питання обмеження свободи пересування врегульовано міжнародними правовими актами, законодавством ЄС та в конституціях країн ЄС? Отже, спочатку уважно читаємо ст. 33 Конституції України: Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, ЗА ВИНЯТКОМ ОБМЕЖЕНЬ, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Це означає, що Конституція передбачає можливість обмеження права на пересування законом. І такий закон є. Він називається Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Про ці обмеження йтиметься нижче. По-друге, стаття 33 Конституції встановлює, що громадянин України завжди може повернутись в Україну. Тобто, навіть протягом карантину, навіть будучи хворим на коронавірус. Які ж обмеження свободи пересування допускає ст. 12 вже зазначеного закону? Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
- у прикордонній смузі;
- на територіях військових об’єктів;
- у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
- на приватних земельних ділянках; -на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
- на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
- на тимчасово окупованих територіях. Крім того, закон встановлює категорії осіб, щодо яких обмежується свобода пересування. Це і ті, хто перебуває під вартою, засуджені до позбавлення волі, звільнені з випробовуванням, яким заборонено виїжджати за межі України, іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, призваних на дійсну строкову службу тощо.
Свобода пересування може бути обмежена І В ІНШИХ випадках, передбачених законом. Тобто, закон не наводить вичерпний перелік підстав для обмеження свободи пересування, а допускає його розширення. Як вже зазначалось вище, один з пунктів ст. 12 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлює, що право на свободу пересування та вибору місця проживання обмежується на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. На таких територіях, зокрема, може встановлюватися карантин. Відповідно до положень ст. 29 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб", до відміни карантину в особи, яка збирається покинути територію карантину, можуть вимагати довідку, яка дає таке право. Ст. 29 Закону "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" встановлюється особливий порядок в'їзду на територію України іноземних громадян та громадян України, а також транспортних засобів із країн, де зареєстровано особливо небезпечні хвороби. Що, відповідно до закону, мають право робити місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі виникнення загрози поширення небезпечних інфекційних хвороб: -встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів; - за необхідності проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів; - запроваджувати особливі умови та режими праці, навчання, ПЕРЕСУВАННЯ і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію захворювань (ст.30 ЗУ "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення").
Крім того, відповідно до ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб", особи, які, перебуваючи на території карантину і мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор. Це теж є законне обмеження права на свободу пересування. Міжнародні нормативно-правові акти у сфері прав людини також передбачають можливість звуження права на свободу пересування, якщо це зумовлено необхідністю охорони державної безпеки, громадського порядку, захисту здоров'я населення або прав та свобод інших людей.
Зокрема, про це йдеться у п. 3 ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та в п. 3 ст. 2 Протоколу № 4, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї. Також, обмеження прав на свободу пересування передбачається в праві ЄС. Зокрема, Ст. 39 Договору про заснування Європейської Спільноти та деталізується у Директиві 2004/38 У більшості конституцій країн-членів ЄС встановлюється, що право на свободу пересування може бути обмежене відповідно до закону, а серед обставин, які дозволяють обмежити це право є й охорона здоров"я людей.
