Декілька слів щодо інтерв’ю Дмитра Гордона з Наталією Поклонською та Ігорем Гіркиним. Не дивився, бо немає вільного часу, та й противно. Подивлюся відео з Гіркиним пізніше, бо мені цікаво, чи є там хоч одна подія злочину, мені невідома, про яку ми не повідомили офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі в двох наших поданнях туди. Апріорі думаю, що немає.
Але пишу цей пост з причини масових прокльонів на адресу Гордона на телебаченні, в інтернеті, соціальних мережах тощо від політиків, журналістів, активістів і просто небайдужих громадян. Шановні панове, розумію ваше обурення, але, як на мене, ви неправі. Виходячи з принципу, що чим більше інформації маємо, тим краще можемо оцінити ті чи інші події, слід вважати, що журналіст може діставати цю інформацію де завгодно, навіть у ворога.
Європейський суд захищає не тільки зміст повідомлення, але й форму, він вважає нормальним, коли інформація та ідеї ображають, шокують чи дратують. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів без яких немає демократичного суспільства. Про країни з англо-саксонською системою права годі й говорити, там це нормальне явище. Якщо ж вас образили – подавайте дифамаційний позов.
У західному світі інтерв’ю беруть у кого завгодно без будь-яких обмежень, навіть у серійних вбивць та маніяків. Ставлення до журналістів, які цим займаються, може бути різним, але якщо для суспільства найвищим пріоритетом є здобуття інформації, то ці дії виправдані. Це у нас, на жаль, найчастіше журналісти, навіть кращі, домагаються отримати від тих, у кого вони беруть інтерв’ю, висловлення тих думок, які журналісти бажають. А коли він намагається саказати щось проти думок журналіста, той починає йому навіть заважати. Насправді ж головне завдання журналіста - надати допомогу тому, у кого беруть інтерв’ю, розкритися та висловити свої думки.
Щодо посилання Дмитра Гордона на співпрацю зі спецслужбами, то СБУ, як відомо, від нього відхрестилася. Нащо журналісту милиці, якщо він може ходити без їхньої допомоги? Взагалі кажучи, журналіст має бути незалежним та окремо від спецслужб, як і від будь-якого іншого органу влади. Він, за визначенням, має бути опонентом держави, інакше його треба скоріше називати пропагандистом. У законодавстві ФРН є навіть заборона подвійної лояльності: журналіст не може бути одночасно державним службовцем. Було б добре, якби українські журналісти взяли на озброєння ці принципи.
