ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ

                                         Президенту України Зеленському В.О.

                                       Прем’єр-міністру України Шмигалю Д.А.

                                       Голові Верховної Ради Разумкову Д.А 

Міжнародні та українські громадські організації, які впродовж багатьох років працюють в інтересах дітей, надзвичайно стурбовані проєктом розпорядження Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017─2026 роки”, яким передбачається виключити з Національної стратегії заклади спеціальної загальної середньої освіти, заклади спеціалізованої освіти, ліцеї із цілодобовим перебуванням дитини та відкласти припинення влаштування дітей до будинків дитини до 2026 року. Затверджена 2017 року Національна стратегія та плани дій з її реалізації стали значними кроками на шляху цивілізаційного розвитку нашої держави й поступу в дотриманні прав дитини та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши, зокрема, Конвенції ООН про права дитини та про права осіб з інвалідністю. Затвердження вищезгаданого проєкту розпорядження практично припинить реформу і знівелює зусилля широкого кола зацікавлених сторін, які розробляли та впроваджують Національну стратегію, але найгірше – призведе до загублення сотень тисяч доль дітей і їхніх сімей.

Ми закликаємо ще раз ознайомитися з незаперечними й доведеними твердженнями щодо шкоди інституціалізації для дітей в Україні, особливо дітей раннього віку, а також тих, які мають порушення розвитку і  особливі освітні потреби, що є несумісним із дотриманням прав дітей, їхнього гармонійного розвитку, безпеки і благополуччя:

1. Інституційний догляд особливо шкідливий для здоров’я і розвитку дітей від народження до трьох років. За даними останніх досліджень у нейронауці, перші роки життя є критично важливими для формування мозку. Індивідуальна турбота, встановлення емоційного зв’язку із значимим дорослим є критично важливими для розвитку дитини.  Результати дослідження у будинках дитини в Україні, оприлюднені у 2020 році, надають безперечні докази негативного впливу інституцій на розвиток дітей. 65, 4% дітей  мають затримку розвитку внаслідок депривації, спричиненої перебування в закладі [1].
2. Інтернати та цілодобове перебування в них, згідно з міжнародними стандартами, не відповідають найкращим інтересам дитини. Негативні наслідки зростання дітей в інтернатах наочно підтверджують результати численних міжнародних і вітчизняних досліджень про шкоду інституційного догляду. Україна є підписантом Конвенції ООН про права дитини, інших міжнародних договорів та конвенцій. У 2014 році Україна також підписала Договір про Асоціацію з ЄС. Відповідно до цих документів, заклади інституційного догляду (інтернатні заклади) – це місця несвободи. Дитина має жити вдома, а держава зобов’язана підтримати сім‘ю та створити такі умови, щоби дитина могла реалізувати право на освіту без порушення інших її прав.
3. Усі заклади, де практикується цілодобове перебування дитини, – є закладами інституційного догляду. Вони мають бути реформованими, незалежно від того, які послуги (освітні, соціальні, реабілітаційні тощо) вони надають. За оцінками міжнародних експертів, такі заклади є середовищем, сприятливим для розвитку жорстокого поводження з дітьми. Це неодноразово підтверджується дослідженнями міжнародних і громадських організацій та фіксується експертами Національного превентивного механізму при Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини під час моніторингових візитів із дотримання прав людини та прав дитини в інтернатних закладах.
4. Основними причинами потрапляння дітей у заклади інституційного догляду є соціальні причини. Але інтернатна система ніяк не вирішує проблеми сімей, а лише погіршує ситуацію, адже діти в цих закладах не мають індивідуального піклування, доступу до якісної освіти та нормального розвитку. Дослідження організацій-членів Української мережі за права дитини, проведені за останні 5 років, доводять, що 92 % дітей, які виховуються в інтернатах, – це «батьківські діти», які потрапили до закладів через кризові явища в сім’ях – бідність, безробіття, алкоголізм або через те, що такі заклади існують поруч і фактично «вербують» дітей. Останні заяви й дії влади в Україні схиляють нас до висновку про згортання реформи інклюзивного навчання. Зокрема, про це свідчить факт, що 2019 року витрати на утримання спеціальних та санаторних шкіл-інтернатів становили 6,3 млрд грн, водночас субвенція з державного бюджету на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами склала 0,5 млрд грн. В Україні 163 тис. дітей мають інвалідність, десятки тисяч мають особливі освітні потреби. Попит на спеціальні послуги для них величезний, але діти повністю ними не забезпечені. Саме такий стан речей призводить до порушення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, а не реформа деінституціалізації, яка в насамперед має на меті розвиток послуг у громадах для дітей і сімей відповідно до їхніх потреб.

Турбота держави про безпеку дітей і нібито захист від неблагополуччя вдома шляхом влаштування їх в інтернатні заклади  виявилися профанацією. Адже в березні 2020 року понад 40 тисяч дітей повернули з інтернатів до їхніх біологічних сімей без попереднього оцінювання спроможності цих сімей надавати належний догляд і виховання. Більше того, діти зі спеціальних закладів освіти, як і решта дітей з особливими освітніми потребами, за одиночними винятками, не були охоплені дистанційним навчанням. Саме ці кричущі випадки є свідченням порушень прав дитини на освіту та права на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку. На жаль, діти не отримали належної підтримки від держави, в основному лише громадські організації та волонтери  організації допомагали їм та їхнім сім’ям впоратися з цими викликами.

Наголошуємо, що:

догляд і піклування за дітьми віком від народження до трьох років в сімейному середовищі є критично важливим для їх виживання і розвитку;

діти з особливими освітніми потребами мають право здобувати спеціальну освіту, якщо це відповідає їхнім потребам та найкращим інтересам! Водночас, необхідно чітко розмежувати поняття спеціальної освіти та спеціальної школи з цілодобовим проживанням. Ми постійно чуємо про гарно пофарбовані стіни, комфортні умови (переважно для дорослих, які там працюють), але нічого про те, як забезпечити такі умови, щоби дитина могла і здобути якісну освіту, і зростати в сім’ї. Хочемо наголосити, що сімейний догляд і виховання для дітей з особливими освітніми потребами чи порушеннями розвитку критично важливий для розвитку й попередження подальшої інвалідизації. Досвід багатьох європейських країн доводить, що такі умови отримання спеціальної освіти можна й необхідно забезпечити.

Крім того, доведено, що підтримка державою батьків у виконанні їхніх обов’язків піклуватися про своїх дітей, доступ сімей до послуг за місцем проживання – це ключові чинники благополуччя дітей і запобігання їх вилученню з сімей. А розвиток усиновлення, опіки, створення патронатних, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу – це необхідна умова для дії мораторію на влаштування дітей віком від народження до трьох років до будь-яких закладів, що на сьогодні передбачено Національною стратегією.

Ми закликаємо Вас:

1. За жодних обставин не затверджувати розпорядження «Про внесення змін до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017─2026 роки».
2. Забезпечити широке професійне обговорення стану виконання Національної стратегії станом на 01.01.2021 року.
3. Вжити невідкладних заходів для припинення влаштування немовлят та дітей раннього віку до закладів інституційного догляду і виховання. Визначити це завдання першочерговим, з огляду на особливу шкоду інституцій для цієї вікової групи дітей.
4. Переглянути механізми фінансування системи інституційного догляду, які лише на 9-15% спрямовані на потреби дітей, та переспрямувати кошти на створення ефективних систем підтримки сімей із дітьми на рівні ОТГ, насамперед на оплату праці фахівців із соціальної роботи та розвиток послуг.
5. Виділити сферу захисту дітей в окремий напрямок державної політики:, – створити окремий орган центральної влади, забезпечити професійними кадрами структурні підрозділи в центрі і на місцях, розробити стандарти захисту дітей, здійснити розподіл відповідальності і повноважень між рівнями влади, гармонізувати законодавство із стандартами ЄС.
6. Забезпечити виконання Національної стратегії та плану заходів усіма відповідальними міністерствами. Необхідно – забезпечення лідерства і координації в цій реформі, передача інтернатних закладів в управління національного органу із захисту дітей.
7. Забезпечити доступ до якісних соціальних, медичних і освітніх послуг для всіх дітей, включно з тими, які мають особливі освітні потреби, у громадах, у тому числі через створення інклюзивних і спеціальних класів та підвезення до закладу освіти й у зворотному напрямку дітей, які проживають у віддалених населених пунктах.
8. Створити експертну групу при Кабінеті міністрів України із залученням представників неурядового сектору, міжнародних організацій для підтримки впровадження Національної стратегії, ґрунтуючись на успішному міжнародному та вітчизняному досвіді.

На сьогодні система захисту дітей в Україні під загрозою повного руйнування, оскільки на місцях вже почалися процеси скорочення фахівців, які мають необхідні знання та досвід роботи, а служби у справах дітей в територіальних громадах або ще не створені, а бо не мають відповідних компетенцій. Ми вважаємо, що зміни політичних еліт чи зміни урядів не мають негативно впливати на забезпечення прав дитини і  виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері  прав людини,

1. ГС «Українська мережа за права дитини», Голова Правління Дар’я Касьянова;
2. Партнерство «Кожній дитині», директорка Василина Дибайло;
3. МБО «Надія і житло для дітей», регіональна директорка Постолюк Галина;
4. БФ «СОС Дитячі Містечка Україна», директор Сергій Лукашов;
5. Фонд Lumos, координатор по Україні Галина Булат
6. ВГО «Ліга соціальних працівників України», президент Толстоухова Світлана;
7. ГО «Соціальна Синергія», керівниця Маріанна Онуфрик;
8. ВГО «Магнолія», президентка Ткаченко Євгенія;
9. ВБО «Український фонд «Благополуччя дітей», керівниця Басюк Тетяна;
10. МБО «Українська фундація громадського здоров’я», керівниця Скіпальська Галина;
11. БО «Київське обласне відділення «БФ «СОС Дитяче містечко», директорка Кріпак Олена;
12. МБО «БФ «СОС Дитяче Містечко» Луганська обл., директорка Харченко Людмила;
13. БО «Львівська освітня фундація», керівниця Кащак Мар’яна;
14. БО «Всеукраїнський благодійний фонд «За право на життя», керівниця Сазонова Ірина;
15. ГО «Професійна Ліга соціальних працівників Сумщини», керівник Глоба Едуард;
16. МГО «Міжнародний центр розвитку і лідерства», керівник Шелашський Олег;
17. БО «Благодійний фонд Волонтери: Дорослі-дітям», керівниця Тищенко Вікторія;
18. ГО «РК на Прикарпатті», керівник Шегда Володимир;
19. ГО «Маріупольська спілка молоді», керівниця Ломакіна Тетяна;
20. ГО «Спілка жінок Херсонщини», керівниця Ніколаєва Ірина;
21. ГО «Відповідальні громадяни», голова правління Ольга Коссе
22. ГО “Еммаус”, директорка Олена Маццола
23. Харківський обласний БФ «Соціальна служба допомоги», керівник Андрієнко Андрій;
24. ГО «Соціальна суспільна ініціатива», керівник Бучак Ананій;
25. БФ «Гуманіст», директор Анат Бондаренко
26. ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», виконавча директорка Тетяна Журавель
27. ГО «Боротьба за права», голова ГО Юлія Савчук
28. Харківська обласна фундація «Громадська Альтернатива, президентка Марія Ясеновська
29. ГО Мартін-клуб, директорка Вікторія Федотова
30. БФ «Вітрила Дитинства», голова правління Інна Ейхман
31. БФ «Маніфест Миру», керівниця Інна Белоус
32. Одеський БФ «Шлях до дому», президент Сергій Костін
33. БФ “Голоси дітей”, голова правління Олена Розвадовська
34. ГО «Родина для осіб з інвалідність», голова правління Маріанна Онуфрик
35. ГС «Спілка жінок України». президентка, Леокадія Герасименко
36. ГО «Миколаївська Спілка жінок», голова, Таміла Бугаенко
37. ГО «Спілка жінок Черкащини», голова Інна Губенко
38. ГО «Спілка жінок Кіровоградщини», голова Тетяна Дмитренко
39. ГО «Вінницька обласна Рада жінок», голова Валентина Кичак
40. ГО «Жінки Луганщини», голова Ольга Лішик
41. ГО «Спілка жінок Запорізької області», голова Антоніна Матвєєва
42. ГО «Спілка жінок Львівщини» голова Дана Мехедова
43. ГО «Спілка жінок Соломенського району м. Києва», голова Ніна Новікова
44. ГО «Спілка жінок Буковини», голова Марія Мандрик-Мельничук
45. ГО «Спілка жінок Чернігівщини», голова Олена Пекуровська
46. ГО «Спілка жінок Сумщини», голова Ольга Радченко
47. ГО «Спілка жінок Рівненщини», голова Марія Рожко
48. ГО «Спiлка жінок Костянтинівки», голова Віолетта Суханова
49. ГО «Асоціація жіночих організацій Одеської області», голова Тетяна Семікоп
50. ГО «Спілка жінок Дніпра і Дніпропетровської області», голова Валентина Тальян
51. ГО « Спілка жінок Київщини», голова Наталія Ульянова
52. ГО «Спілка жінок Харківщини». Голова Ірина Поваляєва
53. ГО «Ужгородська міська організація Спілки жінок України», голова Валентина Митровцій
54. ГО «Спілка жінок Тернопільщини», голова Олеся Капуш
55. ГО «Спілка жінок Полтавщини», голова Ніна Кузьменко
56. ГО «Спілка жінок Житомирщини», голова Лариса Харчук
57. ГО «Рада жінок Маріуполя», голова Москалік Ірина
58. ГО «Рада жінок Донеччини», голова Тетяна Ломакіна
59. БФ «Помогаєм», керівниця Катерина Гавриленко
60. БФ «Я майбутнє України», голова Марта Левченко