ПОДІЇ

Обійми тата і дитини – одне з найціннішого, що можна побачити на шляхах війни.

«Стріла», боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського пригортає до себе доньку.

– Мама сказала, як приїдемо, зачинить нас у погребі й нікуди не випустить, – говорить Наталя.

– Вона ж про походеньки мої не знає, я ж весь час «у тилу» знаходжуся, – сміється «Стріла».

– А мене завжди за горло намагається тримати, щоб про них дізнатися, – продовжує донька. – А я ж «нічого не знаю».

«Стріла» у війську – з 2014 року. До цього працював майстром з виготовлення взуття. Вже під час війни закінчив технікум легкої промисловості. Каже, що збирався повертатися до цивільного життя, однак після повномасштабного вторгнення росії зрозумів, що ще не час. За 8 років вдома був у кількох відпустках, ще дві незначні перерви у службі – власне, і все.

– Наша мама – героїчна жінка. Всі роки війни фактично сама. Коли тато йшов на фронт, казав: «Ой, я випадково потрапив до армії, мене забрали». Мама питала: «А медкомісія у військкоматі теж випадково пройдена?» – з посмішкою переповідає Наталя сімейні розмови.

– Я виправдовувався: «То дікоє совпадєніє», – додає тато. – А там ще бонус такий був – у дружини була ангіна, вона кричати не могла.

«Стріла» перестає жартувати, коли розповідає про звірства, вдіяні нелюдами-рашистами в селах Чернігівщини, які звільняли підрозділи 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського.

– Подивилися на ті жахи, які понаробляли росіяни. Я навіть не знаю, як це можна пояснити, – зітхає він. – Люди плакали… Ми зайшли на зачистку наприкінці березня, росіяни вже втекли звідти. Ще й замінували за собою. Випалювали ліс, бо дуже боялися нашої розвідки, яка їм спокою не давала.

Наталя служить з 2019 року. Здобула освіту технолога, якийсь час працювала на заводі, як каже військовослужбовиця, слідкувала, щоб БТРи були правильно пофарбовані. А потім підписала контракт і приєдналася до лав ЗСУ.

Разом із Наталею служить її чоловік, з яким вони побралися за два дні до наступу росії. Взагалі, весілля планували на квітень. Щоб гарна погода, арка з квіток, біла сукня… А потім, немов передчуваючи події, раптово змінили плани. І перенесли розпис на 22 лютого у сервісі «Шлюб за добу».

– 22.02.2022 – дзеркальна, красива дата. Купили костюм, сукню, запланували час розпису. І раптом за день цього нам повідомляють, що у роти заплановано виїзд на 22-ге. Я збираю речі, а в самої сльози. «Чого плачеш?», – питають мене. Реву: «Заміж хочу!» Комбат махнув рукою: «Вийдеш, не переживай». Дякуючи тому, що командири пішли назустріч, розпис таки відбувся. Ми вскочили в машину – Женя, тато, я за кермом – і погнали до РАГСу, – згадує Наталя. – Тато встиг побачити, як ми з чоловіком ставимо підписи, отримуємо свідоцтво про шлюб, і поїхав на службу. А через два дні розпочалася повтомасштабна війна і наш медовий місяць закінчився. Але я сказала Жені, що все одно ми відгуляємо справжнє весілля. На якому тато вестиме мене, як годиться, за руку. Все буде. Після нашої перемоги!

Головнокомандувач ЗС України