Останнім часом дискусія про перехід на українську мову дуже слушно набрала особистісного виміру. Це дуже важливий аспект, який часто недооцінюють. Збоку може здаватися, що це дещо простіше - перейти на іншу мову, трохи підучивши слів. Насправді це складніші процеси, пов'язані з особистістю й ідентичністю, тому переживаються як глибокі трансформації.
Але я в цьому контексті хочу наголосити на ще одному моменті, який для багатьох російськомовних стає проблемою при переході на українську мову.
Річ у тому, що перейти на іншу мову - це не просто вивчити певний набір слів. Наприклад, жалоба - скарга, истец - позивач, приговор - вирок тощо. Вивчив 5-6 тисяч слів і користуйся. Так, в конкретній царині, наприклад, юриспруденції, це спрацює. Але в інших комунікаційних ситуаціях цього буде замало.
Річ у тому, що мовлення дуже тісно зав'язане на культурі. Воно сповнене ідіом, крилатих фраз, прислів'їв, пісеньок, анекдотів з грою словами, цитатами з фільмів і книжок. І наше мовлення є тим багатшим і багатовимірнішим, чим рясніше ми його приправляємо переліченим вище. Ба більше, кожен стиль спілкування - високий, з друзями, з дітьми тощо - має свій набір відповідних артефактів усної словесності.
Отже, людина, яка переходить на українську мову, надто та, що була начитана, надивлена й наповнена культурним багажем (але, на жаль, здебільшого чужої культури), найперше з'ясовує, що переважно увесь той багаж треба викинути, як непотріб. Тож кожного разу, коли їй кортить збагатити розмову, промову якоюсь доречною цікавинкою (а це повсякчас), то виявляється, що відомі їй цікавинки є непридатні і недоречні, неперекладні, а інших вона просто не знає. У такий спосіб її мовлення стає пласким і механічним, що переживається як власна культурна убогість і неповноцінність, меншовартість порівняно з тими, хто змалку або тривалий час кохався в українській культурі.
Тому ключовий висновок полягає в тому, що перехід на мову не можна розглядати окремо від занурення в культуру. Опанування мови значить опанування культури - читання книжок, перегляд фільмів, слухання музики. Й тому тим, хто переходить на українську, треба прийняти два факти: 1) якийсь певний час почуватимешся трохи убогішим, аніж звик себе знати. 2) якщо хочеш вийти із цього стану, то доведеться докласти зусиль і розвиватися.
Саме тому, до речі, важливо виховувати відпочатково в українській культурі і мові дітей. Це, по-перше, знімає для них в майбутньому проблему переходу і вибору, яка є ключовою проблемою нашого покоління. По-друге, це наповнює їх культурою на природному рівні.
За матеріалами з Фейсбук Serhii Stukanov.
