Люди на війні: чинний депутат міськради, а тепер боєць Бояр боронить Слобожанщину. ФОТО
Слобожанці піднялись на оборону свого краю! Населення старовинної Слобожанщини воює за свою землю та руйнує численні міфи російської пропаганди. Ми об’їхали величезну кількість позицій, проте всюди говорять одне і теж: «Ми – з Харкова, ми захистимо нашу землю».
З гвардійцем з позивним Бояр ми познайомилися біля вогневої точки. Він спостерігав за своїм сектором, був зосередженим та говорив мало, але випромінював спокій та впевненість. За майже місяць війни він встиг адаптуватися і звикнути до нових життєвих обставин.
«Мені зателефонували 25 лютого. До цього не служив, просто стояв на обліку. Можна сказати: сам прийшов. Це було моїм рішенням», – підкреслив Бояр.
Зустріти в окопах депутата міської чи обласної ради сьогодні теж не є проблемою. Вони служать на рівні з іншими бійцями без жодних виключень. Мобілізувались, не чекаючи на виклик до військкомату.
"Мене звати Ревчук Артем. Я чинний депутат Харківської міської ради, патріотично налаштована людина, громадянин. Я не міг стояти осторонь тих подій, які відбуваються у нашій країні. Вже з перших годин російського вторгнення я став до лав Національної гвардії України. Відразу потрапив на передову. З першого дня у нас були обстріли ГРАДами, і ми бачили спалену ворожу техніку. Я вважаю, що кожен чоловік, здатний тримати зброю у руках, має йти до Збройних сил України чи Національної гвардії, або допомагати забезпечувати бійців", – впевнений гвардієць Артем Ревчук. Він наполіг на тому, щоб його ім’я та прізвище прозвучали у нашому матеріалі без змін. – "Я – публічна особа, і хочу, щоб мій приклад надихав інших ставати на захист своєї землі!"
«Моя війна почалася вранці 24-го лютого. Коли почалися перші вибухи, я спочатку я не міг зрозуміти, що відбувається, не міг у все це повірити. Але залишатися осторонь у такий важкий час для країни я не міг. Після цього я потрапив на першу лінію оборони, – поділився кремезний та спокійний підприємець «Рижик». Працював у сфері будівництва. Свій позивний він отримав за колір волосся. Тепер засвоює бойовий досвід. – Я – син військового. Двадцять років життя провів у Білорусі. Ще двадцять років прожив в Україні. Ось чому я тут! Ми маємо захистити свою Батьківщину! Я дзвонив величезній кількості знайомих у Білорусі. І казав, що, мабуть, у 1941 році у фашистів була підтримка місцевого населення, навіть, більшою, ніж у російської армії тут і зараз. Їм має бути дуже соромно за це»
Кожна позиція сьогодні – ніби зріз всього українського соціуму, який захищається. Всі ці люди – підприємці, інтелігенція, працівники заводів, представники органів самоврядування, різних конфесій та національностей – добровольці. Саме так вони себе ідентифікують. Категорії «резервіст» чи «мобілізований» у їхньому словнику майже відсутні, хоча саме так визначає їхній офіційний статус національне законодавство.
А ще вони, всі як один, пояснюють, що прийшли на війну, бо їх покликало власне серце, а не примус, і все, чого вони прагнуть – зупинити наругу російських загарбників над нашою Батьківщиною.
За матеріалами МВС України
Допомогти "Службі розшуку дітей" - тут
Приєднуйтесь до "Магнолія-ТВ" на Facebook!