Перейти до основного вмісту

Авторська колонка

Про «Великий договір» з РФ та Азовську кризу

Володимир Пилипенко Представник України у Венеційській комісії у 2013-2017 р.

Усі статті

      День без піару – марно прожитий день. Це золоте правило української політики. Особливо, коли всі впряглись у передвиборчий процес.

      Чергова спроба очолити рейтинг героїв – внесення на розгляд ВР питання про денонсацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією від 1997 р.

      Уже раніше говорив, що такий крок варто було зробити давно. Хоча б у 2014-му, коли відповідну ініціативу вносили на розгляд ВР, але на голосування так і не поставили… Мабуть, тоді було не до виборів, як і не до воєнного стану…

     Де-факто, ніякої дружби з Росією уже давно немає. Це всім зрозуміло. А що нам дасть розірвання такої «дружби» де-юре?

     По-перше, це підвищить наш авторитет як самодостатньої, цілісної і незалежної країни.

     По-друге, на законодавчому рівні дозволить закріпити сьогоднішній реальний стан міжнародних відносин між Україною і РФ.

     Крім того, припинення Договору жодним чином не впливатиме на встановлення міжнародно-правової відповідальності агресора за порушення його норм.

     Москва порушила свої зобов’язання за міжнародним правом. Відповідно, будь-який позов щодо порушення РФ Договору буде цілком прийнятним, оскільки стосуватиметься порушення на той момент ще чинного договору.

     Однак, якщо ми вже говоримо про розірвання «Великого Договору» з РФ, то чому у розпалі Азовської кризи не ініціюємо розірвання Договору між Україною і РФ про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки?

     Нагадаю, його підписали у 2003-му. І він досі є чинним! У документі закладено низку норм, які грають на руку винятково Москві. По суті, Договір дозволяє в ручному режимі встановлювати спосіб використання Азовського моря.

     РФ вдалося юридично закріпити, що води Азовського моря і Керченської протоки після розпаду СРСР не змінили свого статусу, а залишилися внутрішніми водами – тільки вже України і Росії.

     Зокрема, питання про делімітацію морського кордону (визначення в договірному порядку загального напряму проходження державного кордону шляхом детального словесного опису характерних місць його проходження -ріки, озера, гірські хребти, умовно обрані об’єкти тощо - та графічного зображення на картах) винесли за межі цієї угоди. 

     Роками правовий режим користування Азовським морем та Керченською протокою визначався за допомогою неофіційних чи напівофіційних домовленостей без оформлення кордону згідно з міжнародними стандартами.

    Це наслідок не лише агресивної політики Кремля, а й відсутності стратегічного мислення у нашої влади.

    В сучасних умовах необхідно діяти рішуче. Зокрема, якнайшвидше ініціювати денонсацію Договору між Україною і РФ про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки, оголосити в Азовському морі 12-мильну зону територіальних вод і їхню охорону відповідно до законів України!

    Хоча, не виключаю, що наша влада захоче почекати ще п’ять років перед тим, як ухвалити необхідне рішення, про всяк випадок…

Думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст цієї публікації.
X