Про позбавлення Міхеїла Саакашвілі українського громадянства указом Президента Петра Порошенка від 25 липня цього року та його скандальне повернення в Україну 10 вересня вже сказано багато і багатьма. І, тим не менше, я хочу звернути увагу на деякі деталі, які ще не були промовлені і здаються мені важливими.
Положення ч.1 статті 25 Конституції України про те, що «громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство» означає, що як вступ до громадянства України, так і вихід з українського громадянства є питанням вибору і власної ініціативи індивідуума. Інше тлумачення цієї норми навряд чи прийнятне з погляду верховенства права та його конституційних принципів. А норма ч. 26 статті 106 Конституції України щодо повноважень Президента – «приймає рішення про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України, про надання притулку в Україні» – означає, що він як гарант прав і свобод людини зобов’язаний сприяти індивіду в придбанні громадянства або відмову від нього, не більше того. Довільне позбавлення громадянства проти волі його власника – це в більшості випадків порушення національної Конституції.
Далі, добре відомо, що Саакашвілі мав єдине громадянство – українське. Але ж стаття 19 Закону «Про громадянство» прямо забороняє позбавлення громадянства у випадках, коли подібна дія тягне за собою перетворення людини в апатрида. Саме тому прийняття указу свідчить, на моє переконання, про політичне свавілля, умисне порушення Президентом національної Конституції і відповідного Закону про громадянства (в ред. 2001 р.) в застосуванні своїх повноважень. Можна цілком обґрунтовано очікувати, що якщо Європейський суд з прав людини розглядатиме цю ситуацію, то він кваліфікує дії Української держави як нелюдське поводження в сенсі статті 3 Європейської конвенції 1950 р.
Словом, позбавлення громадянства Саакашвілі – грубе порушення прав людини, «вихід з фавору», типове політичне переслідування. Хоч як не гірко це констатувати, але за своєю моральною стилістикою, етичним малюнком воно дуже нагадує політичні переслідування в СРСР, коли правозахисників позбавляли громадянства під час їх ситуативного виїзду за кордон– Петра Григоренка, Лева Копєлєва, Раїсу Орлову, Юхима Еткинда ...
І як тут не згадати, що позбавлення громадянства як міра кримінально-політичної репресії офіційно визнавалося в СРСР майже до кінця 60-х років (див., наприклад, відповідні статті Основних засад кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1924 р.) Але ж наша демократична держава повинна всіляко позбавлятися від цих типових рудиментів і забобонів радянського минулого, а не наслідувати їх, хоч і несвідомо!
Що ж далі? Саакашвілі заявляє, що буде боротися за повернення громадянства. Які ж найближчі перспективи? Думаю, що поки ніяких. Що ж стосується наслідків віддалених, то вони можуть бути досить парадоксальними.
Якщо справедливо те, що говорять у всіх українських і зарубіжних медіа, громадянства його позбавили за те, що він не згадав у відповідних документах про висунуті проти нього звинувачення в скоєнні злочинів у Грузії. Тобто, нібито свідомо надав неправдиву інформацію про себе. Сам же Саакашвілі при цьому стверджує, що взагалі підпис під цим документом йому не належить.
У підсумку, причина для позбавлення українського громадянства представляється сміховинною – здається, рішуче всі тоді знали, що в Грузії проти Саакашвілі порушили кримінальні справи, і вважали це політичним переслідуванням з боку його опонентів, що перемогли. І ось тепер прокинулися – він свідомо подав інформацію, що не відповідає дійсності! Це очевидне лицемірство українського офіціозу огидно! Крім того, якщо Саакашвілі не підписував законодавчо передбачених форм, тобто не подавав належним чином оформлених документів, то яким чином ми тепер повинні думати про якість роботи Державної міграційної служби та Комісії з питань громадянства при Президентові України, які несуть всю повноту відповідальності за якість підготовчих процедур? Питання, зрозуміло, риторичне.
Проте, саме тому, що документи для отримання громадянство не були належним чином оформлені, адміністративний суд і не зможе скасувати указ Президента та поновити українське громадянство Саакашвілі, бо воно було незаконно надане! Так одна незаконна дія тягне за собою іншу незаконну дію, остання ще одну, і так далі, і ланцюг незаконних дій заводить ситуацію в глухий кут, будь-який вихід з якого виглядає незаконним.
10 вересня прихильники Саакашвілі прорвалися через пункт пропуску "Шегині" на українсько-польському кордоні і провели через коридор Саакашвілі на українську територію. Прикордонники та поліцейські мали наказ не застосовувати силу. Цьому передувала спроба Саакашвілі проїхати через кордон поїздом «Інтерсіті» сполученням «Перемишль-Київ». Але виїзд затримали на декілька годин, бо, як пояснила пізніше «Укрзалізниця», в поїзді перебувала людина, яка не мала підстав для в’їзду в Україну.
Саакашвілі опинився в Україні, здійснивши незаконний перетин кордону. Суд ухвалив рішення про сплату штрафу у розмірі 3400 грн. Політик заявив, що він буде оскаржувати це рішення. Він також стверджував, що прикордонники у нього вкрали український паспорт під час перетину кордону, хоча вони мали вилучити цей паспорт як недійсний.
Як на мене, сподівання Саакашвілі щодо поновлення громадянства через суд примарні. Природно очікувати, що він звернеться до міжнародних інстанцій. Які у нього перспективи щодо повернення громадянства в контексті міжнародного права?
На перший погляд, перспективи непогані. Указ про позбавлення громадянства був вочевидь політично вмотивованим, він порушує Конституцію України та закон про громадянство, перетворюючи Саакашвілі на особу без громадянства. Міжнародне право розглядає позбавлення громадянства як виключення із загального правила «ніхто не може бути позбавлений громадянства», що повинні мати легітимну підставу, обумовлену законом, і бути пропорційними до цієї мети. Отримання громадянство внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів є такою підставою. Однак ігнорування відкритих кримінальних справ проти Саакашвілі в Грузії під час надання громадянства і посилання як на причину для позбавлення громадянства на те, що він приховав відомості про ці справи, серйозно підважують пропорційність цього заходу. При цьому політичні мотиви позбавлення громадянства апріорі також спрацьовують проти пропорційності. З тих же причин важко, не втрачаючи обличчя, обґрунтувати необхідність екстрадиції Саакашвілі до Грузії відповідно до нового запиту Генеральної прокуратури Грузії.
Водночас ми не знаємо, чи передали з Грузії нову інформацію про кримінальні справи проти Саакашвілі, яка була невідома раніше. Отже, слід не поспішати з висновками та зачекати обґрунтування пропорційності позбавлення його громадянства від державних юристів з огляду на тяжкість злочинів, в яких він обвинувачується.
Так Президент Порошенко своїми руками штучно створив ситуацію, коли призабутий опальний грузинській політик набув політичної ваги в Україні і є тепер активним політичним гравцем, виборюючи владу та жорстко критикуючи Президента. Президент створив граблі, підставив їх і наступив з усього розмаху.
В тому-то й біда наших політиків, і Порошенко з Саакашвілі в цьому схожі як близнюки-брати, що вони керуються політичною доцільністю й ігнорують право, як тільки воно їм заважає діяти так, як вони хочуть. Здавалося, що якщо Саакашвілі – це наш друг і союзник, то давайте зробимо його головою облдержадміністрації, а для цього «швиденько» дамо йому громадянство, хоч там і є якісь формальні заборони. Перейшов в опоненти, став заважати – згадаємо про ті ж заборони і позбавимо громадянства, хоча і Конституція, і законодавство явно забороняють що-небудь подібне робити.
Та ось тільки весь новітній історичний досвід показує, що політичний режим, який порушує права людини все більше і більше, приречений на сумне і безславне фіаско. Саме тому я щиро бажаю Петру Порошенку, щоб його не спіткала доля його політичного побратима – Міхеїла Саакашвілі. А необхідна умова для цього – обов’язок не риторично, а на ділі, відповідно до принципів Конституції і права в цілому, поважати права людини і дотримуватися них.
