Чому я йду на Прайд:
1. Бо дуже довго мені довелось боротися зі своєю внутрішньою гомофобією, яка не дозволяла мені сприймати Прайди, як нормальне явище. Так, думаю, багато хто через це проходить. Люди постійно намагаються знецінити твій досвід та боротьбу за права, принижуючи тебе особисто, переходячи на теми сексу, збочень та осміюючи тебе. І потрібна неабияка сила аби з цим боротися. З часом я звикла не відчувати сорому в таких ситуаціях та навіть співчувати людям, що принижують себе такими висловами. Прайд - це гордість. Саме тому він так називається, бо тобі треба перебороти нав’язаний тобі суспільством сором за те, що вони не можуть собі дозволити бути собою. Так, цей сором про них, а не про тебе.
2. Бо Прайд - це свобода. Свобода бути собою. Різною. Свобода, через подолання страху вийти на Прайд відкрито. Бо у кожної з нас щодня свій Прайд, коли ми долаємо страх перед насильством, нерозумінням, осміюванням.
3. Бо Прайд - це про рівність. Всіх без винятку. Це коли ти припиняєш намагатися когось «сховати» зі спільноти, аби не побачили та не подумали, що «всі ЛГБТКІ ТАКІ». Це найважче, адже ми всі починаємо з етапу намагання вписатися в норму. Рівність - це про права людини. Бажання щось або когось сховати - це намагання сподобатись тим, «хто вирішує» прийняти тебе в норму чи ні. Так от, рівність - це не про це. Я йду на Марш рівності, бо хочу аби ЛГБТКІ спільнота та інші дискриміновані спільноти мали свій простір!
Приходьте!
