Так сталось, що вбивство на сексуальному ґрунті дівчинки з Одещини Дар'ї Лук'яненко збіглось у часі з парламентськими перегонами. Тому проблема сексуального насильства над дітьми була цинічно використана політиками у парламентській передвиборчій кампанії 2019 року.
Тема протидії злочинності електорально вдячна не тільки в Україні, це перевірений шлях до рейтингів навіть в успішних країнах Заходу. Власне тому, кожен політик вважає, що він знається на такому складному і вузько фаховому питанні як боротьба зі злочинністю. А відтак, кандидати у депутати один поперед одного почали пропонувати рецепти від «епідемії сексуального насильства». Та саме в цій темі на дилетантів чекає випробування цивілізованістю. Бо ідея «всіх злочинців стратити, повішати, розстріляти, каструвати» дуже популярна серед населення, але немає нічого спільного з реальною протидією злочинності.
Хімічна кастрація – міфи та реальність
У свій, по факту, останній робочий день депутати 8-го скликання проголосували за запровадження до системи покарань «хімічної кастрації». На хвилі емоційного піднесення та закликів боротьби з «педофілами» 247 парламентарів підтримали привабливі для виборців гасла, які їм запропонувала Радикальна партія Ляшка у формі законопроекту 6449. Хімічну кастрацію депутати вирішили застосовувати як покарання до всіх, хто вчиняє сексуальне насильство над дітьми.
Про що не сказали депутатам і що ж таке насправді хімічна кастрація? Це єдиний на сьогодні клінічно доведений спосіб лікування психіатричної хвороби «педофілія». Застосовувати хімічну кастрацію доцільно лише до тих злочинців, які вчинили сексуальне насильство над дитиною і є при цьому хворими на педофілію.
Застосовування ж примусових заходів медичного характеру до здорових осіб неприпустимо, бо є тортурами та порушує Конституцію України і міжнародні правові акти. Якщо говорити простою мовою, то уявіть, що в системі покарань з’явиться крапельниця або примусове видалення апендициту, які суд буде присуджувати здоровим людям. А лікарі будуть виконувати вироки судів замість пенітенціарної системи. Звучить абсурдно. Але ж хімічна кастрація – це так само медичний захід, який застосовують лише до хворих.
Тож основний міф щодо хімічної кастрації полягає у тому, що її вважають покаранням. Це не так. Хімічна кастрація може застосовуватись паралельно з покаранням до особи, яка вчинила статевий злочин проти дитини і водночас хвора на педофілію.
Другий міф – всі, хто вчиняє сексуальне насильство над дітьми є педофілами. Мушу розчарувати, але педофілів, тобто хворих на педофілію, серед ґвалтівників дітей не так багато. Статеві злочини проти дітей вчиняють, переважно, психічно здорові особи. А отже, застосовувати до них лікування у виді хімічної кастрації немає сенсу. Такі особи повинні відбувати своє покарання в місцях позбавлення волі, бажано – чим довше, тим краще.
Так от, законопроект 6449, за який проголосували депутати 11 липня, будується на міфах про хімічну кастрацію та педофілію.
Важливо, що у той самий день двома хвилинами пізніше, майже ті самі депутати за одиничними винятками, проголосували за основу альтернативний законопроект 6607, який встановлює геть протилежний підхід до хімічної кастрації. Може здатись, що це безглуздя, але ж ні – вимушена необхідність.
Законопроект 6607 підтримали 28 тисяч громадян своїми підписами під петицією на сайті Верховної Ради. Тому, народні обранці були змушені хоч якось відреагувати на це і проголосували за основу, тобто направили законопроект на доопрацювання.
Історія, написаного фахівцями законопроекту 6607 мелодраматична, як у хорошому серіалі.
Щось на кшталт – жили були два законопроекти, один розумний (6607), а інший – красивий(6449).
Розумний законопроект 6607 був розроблений групою фахівців – представниками поліції, прокуратури, адвокатури, кримінологами, лікарями-психіатрами – ще у 2017 році. Але протягом двох років депутати його боялись, відправляли на доопрацювання, бо не готові були навіть чути словосполучення «хімічна кастрація».
Натомість життєдайні вибори творять дива і за два тижні до вирішального бою на виборчих дільницях парламент проголосував не за розумний законопроект 6607, а за красивий 6449. Бо їм, як і виборцям, здалось, що «каструвати всіх» – це красиво!
Де і як застосовують хімічну кастрацію до «статевих» злочинців
Кількість країн, які застосовують хімічну кастрацію до хворих на педофілію «статевих» злочинців постійно збільшується. Станом на сьогодні це США, Великобританія, Німеччина, Польща, Чехія, Південна Корея, Аргентина, Франція, Швеція, Данія, Росія, Казахстан.
Найпоширенішою серед них є модель добровільного застосування хімічної кастрації. Як правило, таке лікування проводиться після звільнення з місць позбавлення волі або є альтернативою подальшого ув’язнення.
Як показують результати застосування хімічної кастрації у Швеції та Данії, рецидив вчинення злочину хворими на педофілію після застосування хімічної кастрації падає з 40% до 5%, у Німеччині – з 84% до 3%.
Справді, хімічна кастрація, не є стовідсотковим запобіжником від сексуального насильства, оскільки знижене лібідо не обов'язково призведе до зменшення повторного правопорушення. Але хімічна кастрація зводить такий рецидив до мінімуму.
Попри те, що у Європейських країнах хімічна кастрація застосовується як елемент комплексної програми лікування та реабілітації «статевих злочинців», Комітет Ради Європи проти тортур здійснює моніторинг застосування цієї процедури та радить країнам застосовувати винятково добровільну хімічну кастрацію. Спонукають «статевих злочинців» до добровільного вибору хімічної кастрації робота з психологами та законодавство, яке дозволяє замінювати частину терміну ув’язнення на хімічну кастрацію або отримувати інші преференції.
Але за великим рахунком, застосування хімічної кастрації до «статевих злочинців» хворих на педофілію – це пошук альтернативи довічному позбавленню волі. Бо якщо такий злочинець знаходиться в місцях позбавлення волі, то немає сенсу застосовувати до нього ще й хімічну кастрацію у запобіжних цілях. Він і так не має доступу до потенційних жертв.
Натомість, коли злочинець виходить на свободу, постає питання – як зменшити ймовірність повторного вчинення злочину. І ось на цьому етапі з’ясовується, що серед усіх злочинців, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, є група з найвищим ризиком рецидиву – особи хворі на педофілію. Саме ця обставина спонукає держави до застосування хімічної кастрації.
Якщо вітчизняні парламентарі не готові підтримати довічне позбавлення волі за зґвалтування дитини, тоді потрібно впроваджувати альтернативний запобіжник для педофілів у вигляді хімічної кастрації.
Але не варто забувати, що будь-який закон обмежується Конституцією та міжнародними правовими актами, а інститут «хімічної кастрації» давно має міжнародні стандарти, порушення яких дорого обійдеться Україні.
Ціна популістичних рішень Верховної Ради
Якщо припустити, що прийнятий Верховною Радою законопроект 6449 авторства Радикальної партії Ляшка, набуде чинності, то в Європейський суд з прав людини почнуть надходити позови проти України від засуджених за статеві злочини проти дітей. І вони ці позови без напруження виграють.
В результаті, відбування чималого терміну ув’язнення буде не таким сумним, бо злочинці зможуть отримати з державного бюджету орієнтовно від 10 до 15 тисяч євро компенсації за тортури, тобто за примусову хімічну кастрацію здорових людей.
Але до того, хтось вже заробить свої гроші на схемі постачання препаратів для хімічної кастрації. Відчуйте різницю, як то кажуть. Одна справа, коли хімічна кастрація застосовується до хворих на педофілію злочинців, яких незначний відсоток – на них не заробиш, і геть інша справа – каструвати всіх, хто вчиняє статеві злочини проти дітей.
Відкритий чи закритий «реєстр педофілів»
Так само популярною, як і хімічна кастрація, є тема «реєстру педофілів». Тому політики і це питання не оминули увагою перед виборами, а відтак разом з тотальною хімічною кастрацією Верховна Рада підтримала ще й створення відкритого реєструосіб, які вчинили статеві злочини проти дітей.
Власне, окрім цих декількох слів, більше схожих на гасло, у законопроекті 6449 від Радикальної партії Ляшка нічого про реєстр більше не було написано. А отже, невідомо з якою метою депутати вирішили його створити, на підставі чого і за якою процедурою туди будуть вносити дані, який обсяг цих даних, який термін зберігання інформації та багато інших важливих нюансів. Тобто, крім гасла, в реальному життя нічого не буде створено, бо закон не прописав процедури.
Ось тут ми повертаємось до того, з чого починали. Відкритий реєстр – надзвичайно популярна ідея серед виборців, але чи справді це допоможе жертвам сексуального насильства.
Річ у тім, що є дві групи дітей, які потерпають від статевих злочинів. Перша, яка складає переважну більшість випадків – це сексуальне насильство в середині сім’ї. Друга група дітей-жертв – це ті, хто постраждав від незнайомців.
Так ось, як показав досвід США, відкритий реєстр осіб, які вчинили сексуальне насильство над дітьми, заводить у тінь першу групу злочинів, а саме – сексуальне насильство в сім’ї.
Статеві злочини проти дітей і без того мають високий ступінь латентності. Правоохоронцям, зазвичай, стає відомо лише про невелику їх частину. Це важко збагнути, але найбільше приховують статеві злочини над дітьми їхні мами, чоловіки і коханці яких ці злочини вчиняють.
Так от, відкритий реєстр лякає цих жінок своєю публічністю. Вони бояться сорому, що вся країна дізнається, з ким вона живе і яке знущання над дитиною приховувала. Тому, відкритий реєстр, з одного боку, попереджає батьків про факт проживання ґвалтівника в тому чи іншому районі, а з іншого – відкритий реєстр позбавляє величезну кількість дітей-жертв шансу бути врятованими від насильства, яке вже вчиняється, а не потенційне.
Тож, не все так просто і очевидно у протидії статевим злочинам проти дітей.
І ось знову ми маємо справу з пошуком запобіжної альтернативи довічному позбавленню волі.
Адже якщо злочинець знаходиться в місцях позбавлення волі, то в реєстрі – закритому чи відкритому – немає потреби. Натомість, якщо особа, яка вчинила сексуальне насильство, знаходиться на свободі, потрібно шукати шляхи і способи зменшення імовірності рецидиву.
Чи є вихід?
Звісно, що вихід є. Президент може не підписати, проголосований депутатами заради рейтингів, законопроект 6449, а повернути до Верховної Ради зі своїми правками та пропозиціями.
Другий вихід, якщо закон набуде чинності, звернення до Конституційного суду щодо визнання положень закону неконституційними.
І третій вихід – доопрацювати та прийняти у другому читанні альтернативний законопроект 6607, який підготовлений групою фахівців з дотриманням Конституції, міжнародних правових актів, медичних стандартів та рекомендацій Комітету Ради Європи з запобігання тортурам.
