Минуло три місяці, а ми досі не знаємо, хто і чому замовив вбивство Катерини Гандзюк. Людини не стало – і всі включили внутрішнього героя, слідчі кинулись шукати винуватців та клянуться покарати зло… Але чому без медійного розголосу доля дівчини нікого особливо не хвилювала - ні слідчих, ні місцеву владу, ні вище керівництво? Чому ніхто сьогодні не бере на себе відповідальність за зволікання?
Звісно, зручніше в рот набрати води. Дивись, і не помітять чергового злочину, а там і справа десь запилиться в слідчому кабінеті, як і тисячі інших справ по всій Україні, якими часто нікому навіть займатись.
Цікаво, скільки ще має померти невинних людей, аби влада нарешті визнала, що «щось не так» із нашою правоохоронною системою? Адже вбивство Гандзюк доповнило серію нерозкритих злочинів проти активістів, які трапилися в останні кілька років. Друзі Катерини та її адвокати зібрали інформацію про постраждалих активістів - 55 нападів з початку 2017 року! Усі вони лишилися нерозкритими. Замовників - не названо.
Це не суха статистика. Це ще один доказ, що українська «реформована» правоохоронна сфера – розлетілась на шматки! По суті, ми опинились в умовах, коли захист нашого життя та життя наших рідних – приватне завдання, і аж ніяк не державне. Про яку безпеку тоді говорить влада? Хіба що уявну – на передвиборчих плакатах.
