Авторська колонка

Степ. Терикони. Пилюка — якщо сухо, багнюка — якщо мокро, тонкі смуги посадок, воронки, потрощені будівлі, постійний рух і гул техніки. 

Напружені, зосереджені очі солдатів, які їдуть в бік фронту. «Погляд на дві тисячі ярдів» тих, хто повертається з бойових перевести подих у напіврозбиті хати закинутих прифронтових сіл. 

Серед рутинного воєнного пейзажу Донбасу є місця, які вражають своєю раптовою красою. Ніби ти десь у Швейцарії. Чи в Арденнах. 

Краєвид майже як з Чернечої Гори в Каневі, тільки перед тобою долина не Дніпра, а значно меншої ріки, яка ховається у вікових дубових лісах. 

Ми зупинились на хвилинку подивитись. Лінію фронту видно дуже чітко. Це смуга, з якої постійно іде дим. 

Поруч зупинилися інші військові. Звичайний фронтовий смол-ток: як справи, з якої ви бригади, чи давно на цьому напрямку. 

Віддалено знайоме обличчя одного бійця, але не можу пригадати звідки. Мій ровесник. Він мене теж впізнав. Виявилось, років двадцять назад разом грали у футбол у Прохорівці. 

Сідаємо у машину, бо треба їхати. 

Починається літо.

За матеріалами: https://www.facebook.com/andriy.illenko/posts