Степ. Терикони. Пилюка — якщо сухо, багнюка — якщо мокро, тонкі смуги посадок, воронки, потрощені будівлі, постійний рух і гул техніки.
Напружені, зосереджені очі солдатів, які їдуть в бік фронту. «Погляд на дві тисячі ярдів» тих, хто повертається з бойових перевести подих у напіврозбиті хати закинутих прифронтових сіл.
Серед рутинного воєнного пейзажу Донбасу є місця, які вражають своєю раптовою красою. Ніби ти десь у Швейцарії. Чи в Арденнах.
Краєвид майже як з Чернечої Гори в Каневі, тільки перед тобою долина не Дніпра, а значно меншої ріки, яка ховається у вікових дубових лісах.
Ми зупинились на хвилинку подивитись. Лінію фронту видно дуже чітко. Це смуга, з якої постійно іде дим.
Поруч зупинилися інші військові. Звичайний фронтовий смол-ток: як справи, з якої ви бригади, чи давно на цьому напрямку.
Віддалено знайоме обличчя одного бійця, але не можу пригадати звідки. Мій ровесник. Він мене теж впізнав. Виявилось, років двадцять назад разом грали у футбол у Прохорівці.
Сідаємо у машину, бо треба їхати.
Починається літо.
За матеріалами: https://www.facebook.com/andriy.illenko/posts
Прифронтові дороги на Донбасі рідко справляють враження...
Андрій Іллєнко учасник російсько-української війни, політик
Усі статті
Думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст цієї публікації.
